Легкий аутизм у дорослих: як відрізнити від особливостей характеру

Читаєш про аутизм — і опис зовсім не схожий на тебе: ні затримки мовлення в дитинстві, ні труднощів, які одразу впадають в очі. А потім трапляється слово «легкий аутизм», або «високофункціональний», або «прихований», або «атиповий» — і незрозуміло, це про одне й те саме чи про чотири різні стани, і який із них, якщо взагалі якийсь, ближчий до вас.

Звідки взялися чотири різні слова

Ближче до правди — що це не чотири різні діагнози, а сліди того, як змінювалася сама система класифікації. До 2013 року окремо існували синдром Аспергера, атиповий аутизм (тоді його називали загальним розладом розвитку без уточнення) і класичний аутистичний розлад — три окремі діагнози з різними критеріями. Чинний діагностичний стандарт (DSM-5-TR) об'єднав їх в один — розлад аутистичного спектра — і замість окремих діагнозів запровадив три рівні необхідної підтримки. «Високофункціональний» і «прихований» — це взагалі не офіційні діагнози, а побутові описи: перше про збережений інтелект і зовні благополучну адаптацію, друге про маскування, про яке ми писали окремо.

Що насправді відрізняється

Офіційні рівні підтримки (1, 2 і 3) описують не «наскільки людина аутична» як рису особистості, а те, скільки практичної підтримки потрібно саме зараз: перший рівень — це труднощі з ініціюванням соціальної взаємодії та негнучкість поведінки, які помітно ускладнюють життя, але не потребують постійного супроводу; другий і третій — уже виражені, що потребують значної або дуже значної підтримки в побуті. У більшості дорослих, хто впізнає себе в описі «не схожа на те, що пишуть про аутизм», йдеться саме про перший рівень — не про «легшу версію» якогось іншого аутизму, а про той самий спектр, з іншим набором практичних потреб.

Збірний приклад. Це ілюстрація, а не історія конкретної клієнтки. Уявімо жінку 29 років, яка читає статті про аутизм і раз у раз натрапляє на приклади про дітей, які не говорили в дитинстві, виражену моторну незграбність, труднощі, очевидні збоку. У неї в дитинстві нічого подібного не було: вона добре навчалася, дружила, просто віддавала перевагу пари близьких людей галасливій компанії і досі важко переносить раптову зміну планів. Слово «аутизм» у її випадку довго здавалося явно не про неї — поки не трапився опис саме першого рівня підтримки, де йдеться про повторювані патерни і труднощі з гнучкістю та ініціативою у спілкуванні — речі, які стороннньому погляду зазвичай не помітні.

Чому це не просто термінологія

Плутанина в словах створює реальну пастку: хтось відкладає розмову з фахівцем, бо не впізнає себе в описах «типового» чи «тяжкого» аутизму, і вирішує, що раз не схоже — значить, і розбиратися нема з чим. Насправді спектр лишається спектром: він не ділиться на «справжній» аутизм і його м'якші подоби під іншими іменами. Різниця в рівні підтримки не скасовує ні складності повсякденного життя, ні права розібратися в тому, що відбувається.

Питання, які запитують найчастіше

Якщо це «легкий» рівень, чи означає це, що можна нічого не міняти? Ні. Рівень підтримки описує обсяг практичної допомоги, а не те, наскільки труднощі заважають жити. Перший рівень часто означає, що людина роками справлялася сама, але ціною сил, які збоку не видно.

Чи варто використовувати слова «високофункціональний» або «прихований» на прийомі у фахівця? Можна, щоб описати, як це відчувається — фахівці розуміють ці побутові терміни. Але сам діагноз формулюється за єдиними критеріями розладу аутистичного спектра з зазначенням рівня підтримки, а не за цими неофіційними ярликами.

Куди рухатися далі

Якщо хочеться побачити ширшу картину того, як аутизм у дорослих взагалі проявляється, ось основний розбір: ознаки аутизму у дорослих: як вони виглядають і чому їх часто не помічають. Якщо знайома втома і звичка «добре триматися» відгукуються сильніше, ніж список конкретних ознак, — ось окремі розбори про те, як це виглядає у жінок, і про механізм маскування та вигорання: аутизм у дорослих жінок і маскування і вигорання у дорослих з аутизмом.

Якщо виникла думка пройти діагностику, ось практичний розбір, як це зазвичай виглядає: як отримати діагноз РАС у дорослому віці. Почати можна і раніше — з чесного розбору, що показують тести, а що ні: тест на аутизм у дорослих: які бувають і що вони насправді показують.

Поговорити з фахівцем можна і без зобов'язань — через бот, який ставить кілька запитань і пропонує наступний крок, а загальний устрій роботи центру з дорослими — на сторінці «Для дорослих».