Істерики в дитини з аутизмом: що робити в моменті і як зменшити їх кількість

Багато батьків шукають відповідь на одне й те саме питання: істерики в дитини з аутизмом (РАС) — що робити, коли це відбувається тут і зараз, а не в теорії. Істерика відбувається не тому, що дитина розбещена або «погано вихована». За кожною істерикою стоїть причина — і в більшості випадків її можна знайти. Нижче — що відбувається насправді, що робити просто зараз, у розпал істерики, і що робити, щоб з часом їх ставало менше.

Істерика — це повідомлення, а не поломка

Поведінковий аналіз розглядає будь-яку поведінку, включно з істерикою, як спосіб комунікації. Дитина ще не може сказати словами «мені важко», «я не хочу це робити» або «дай мені те, що я хочу» — і замість слів використовує крик, падіння на підлогу, удари.

У будь-якої істерики є структура з трьох частин:

• Тригер — що сталося безпосередньо перед істерикою (попросили вимкнути мультик, відмовили в цукерці, зайшли в галасливий магазин).
• Поведінка — сама істерика: крик, сльози, падіння, удари.
• Наслідок — що сталося після: дитина отримала те, що хотіла, її залишили в спокої, на неї звернули увагу.

Фахівці називають це ABC-аналізом (antecedent–behavior–consequence). Якщо істерика раз за разом закінчується одним і тим самим наслідком — наприклад, дитина отримує бажане, — поведінка закріплюється. Не тому, що дитина «маніпулює», а тому що це працює.

Огляд доказових практик для людей з аутизмом (Hume et al., 2021) включає 21 дослідження з позитивними результатами застосування функціональної оцінки поведінки для корекції найрізноманітніших складнощів — від комунікації до навчальної поведінки.

Чотири причини, через які найчастіше трапляються істерики

Щоб зрозуміти конкретну істерику, корисно запитати: чого домагається дитина?

• Увага — істерика як спосіб отримати реакцію батьків, навіть якщо реакція — це роздратування чи вмовляння.
• Уникнення — спосіб припинити неприємне заняття: домашнє завдання, одягання, похід до лікаря.
• Доступ до бажаного — спосіб отримати конкретний предмет або дію: іграшку, планшет, солодке.
• Сенсорна причина — реакція на перевантаження (шум, світло, текстура одягу) або, навпаки, спосіб отримати стимуляцію, якої бракує.

Однакова за формою істерика в однієї дитини може бути про уникнення, в іншої — про сенсорне перевантаження. Універсальної відповіді «що робити» без розуміння причини не існує — але є загальні принципи, які працюють майже завжди.

Що робити в момент істерики

Переконайтеся, що дитина в безпеці. Приберіть те, об що можна вдаритися, за потреби м'яко утримайте руки, якщо є ризик самоагресії. Це первинне, про все інше думайте після.

Знизьте власну реакцію. Крик, довгі вмовляння, емоційні пояснення — самі по собі форма уваги, яка може підкріплювати поведінку. Спокійний, небагатослівний тон працює краще: «Я поруч. Коли ти заспокоїшся, поговоримо».

Не змінюйте рішення посеред істерики. Якщо істерика почалася після відмови, а ви поступитеся просто під час неї — дитина засвоює: щоб отримати бажане, треба кричати сильніше й довше. Це не означає «ніколи не поступатися» — це означає не робити цього саме в момент ескалації.

Дайте істериці завершитися. У більшості випадків вона йде по наростаючій, досягає піку й іде на спад сама — якщо ніщо не підживлює її на піку.

Після — не читайте нотацій. Коли дитина заспокоїлася, коротка фраза про те, що було, важливіша за довгу розмову. Довгі пояснення в цей момент дитина, як правило, не сприймає.

Чого робити не варто

Часто радять «просто ігнорувати» — і це працює не завжди й не для всіх причин істерики. Якщо істерика викликана сенсорним перевантаженням або болем, повне ігнорування не вирішує вихідну проблему, а іноді посилює її. Ігнорування як техніка підходить для однієї конкретної функції поведінки — привернення уваги — і шкодить, якщо застосовується універсально, без розуміння причини.

Не варто й соромити дитину за істерику при сторонніх, обіцяти покарання «коли прийдемо додому» чи порівнювати з іншими дітьми — це не знижує частоту істерик, а додає тривоги.

Як знизити кількість істерик загалом

Разові техніки допомагають у моменті, але не прибирають причину. Щоб істерик ставало менше, зазвичай потрібні три речі.

Знайти закономірність. Якщо записувати, що відбувалося перед істерикою кілька днів поспіль, часто видно структуру: конкретний час доби, конкретне місце, конкретний перехід між заняттями.

Дати альтернативний спосіб повідомити те саме. Якщо істерика — це спосіб сказати «я втомився» або «дай мені це», дитину можна навчити повідомляти це інакше: жестом, карткою, словом. Це називається замісною поведінкою і тренінгом функціональної комунікації. Метааналіз 34 досліджень за участю 79 дітей з РАС віком від 2 до 8 років показав великий розмір ефекту в зниженні проблемної поведінки саме за рахунок навчання дитини альтернативному способу комунікації.

Зробити переходи й очікування передбачуваними. Візуальний розклад, заздалегідь проговорене попередження «через п'ять хвилин ідемо одягатися» знижують кількість істерик, викликаних раптовою зміною діяльності.

Коли варто звернутися до фахівця

Якщо істерики відбуваються кілька разів на день, не знижуються з часом, включають самоагресію або агресію до інших, або ви не можете визначити їх причину самостійно — це привід для оцінки поведінки фахівцем. Функціональний аналіз поведінки — це окрема методологія, яка точно визначає, навіщо дитині потрібна та чи інша поведінка, і на основі цього будується індивідуальний план корекції.

У Sense Behavior оцінка поведінки — частина роботи з кожною родиною з першого тижня. Фахівець дивиться відео з реальними ситуаціями вдома і допомагає вибудувати конкретний план на конкретні істерики вашої дитини — не загальні поради, а розбір саме вашої ситуації.