Дитина б'є себе по голові: що це означає і як зупинити самоагресію

Побачити, як власна дитина б'є себе по голові, кусає руку або б'ється лобом об підлогу — один із найважчих моментів для батьків. Перша реакція майже завжди та сама: паніка й розгубленість, що з цим взагалі робити. Це не означає, що ви щось прогледіли або зробили не так. Самоагресія — одне з найбільш вивчених у поведінковому аналізі явищ саме тому, що вона трапляється часто і майже ніколи не пов'язана з виною батьків.

Це не примха і не «погана поведінка»

Важливо сказати одразу: самоагресія — це не про розбещеність і не про те, що дитина «маніпулює». Для дитини, у якої поки обмежені способи сказати словами про свій стан, удар по голові чи укус руки — це форма комунікації, хай і руйнівна для неї самої. За цією поведінкою завжди стоїть причина, і її можна знайти.

За даними популяційного дослідження в США, самоагресивна поведінка трапляється в середньому у 27,7% дітей із розладами аутистичного спектра — це не рідкісне і не виняткове явище, а один із поширених поведінкових викликів, з яким стикаються багато родин.

Чотири причини, чому це може відбуватися

• Уникнення — спосіб припинити неприємне завдання або ситуацію: складне завдання, галасливе місце, незрозумілу інструкцію.
• Увага — спосіб отримати реакцію дорослого, навіть якщо це тривожна реакція.
• Доступ до бажаного — спосіб домогтися конкретного предмета або дії.
• Сенсорна причина — реакція на перевантаження або, навпаки, спосіб отримати бракуючу стимуляцію, особливо якщо дитина не може інакше регулювати збудження чи тривогу.

Однакова за формою самоагресія в різних дітей може бути про зовсім різні причини — і саме тому універсальної поради «просто відволічіть» або «просто ігноруйте» не існує: те, що знижує уникнення, може посилювати сенсорну самоагресію, і навпаки.

Що робити в момент, коли це відбувається

Перш за все — безпека. М'яко, але твердо обмежте фізичний контакт голови з твердою поверхнею, за потреби використовуйте руки або подушку як бар'єр, не утримуючи дитину силою понад необхідне. Не кричіть і не панікуйте вголос — це додає дитині збудження, а не знижує його. Говоріть мало й спокійно: короткі фрази, рівний тон.

Не намагайтеся в цей момент з'ясувати причину або щось пояснювати — це час для безпеки, а не для розбору ситуації. Розбір відбувається потім, у спокійному стані, і краще — разом із фахівцем, а не самотужки методом спроб і помилок.

Чому не можна просто «відучити» без розуміння причини

Спроби зупинити самоагресію без розуміння її функції часто дають зворотний ефект: якщо прибрати один спосіб домогтися мети, не запропонувавши дитині іншого, поведінка або повертається, або заміняється іншою, не менш важкою. Саме тому в прикладному аналізі поведінки робота починається з функціональної оцінки — визначення, навіщо саме дитині потрібна ця поведінка, — і лише потім будується план.

Один із найнадійніших підходів, підтверджений дослідженнями, — навчання альтернативного способу комунікації замість самоагресії. Метод називається тренінгом функціональної комунікації: дитину вчать повідомляти те саме — «мені важко», «дай мені це», «хочу закінчити» — жестом, карткою або словом, замість того щоб бити себе. Дослідження застосування цього методу в дітей із розладами аутистичного спектра показало значуще зниження самоагресивної поведінки і зростання частоти доречної комунікації — результати зберігалися при перенесенні зі школи додому.

Коли точно потрібен фахівець

Якщо самоагресія відбувається часто, посилюється з часом, призводить до травм або ви не можете визначити закономірність самостійно — це не привід справлятися самотужки довше. Функціональна оцінка поведінки — окрема методологія саме для таких випадків, і чим раніше вона проведена, тим швидше можна перейти від управління кризою до роботи з причиною.

У Sense Behavior оцінка поведінки, включно з випадками самоагресії, — частина роботи з кожною родиною з першого тижня: фахівець дивиться відео реальних ситуацій і разом із вами вибудовує план, що враховує саме функцію поведінки вашої дитини, а не загальну схему.