Дитині поставили РАС — що це може означати для вас

Дитині поставили розлад аутистичного спектра, і в якийсь момент, читаючи перелік її особливостей, ви раптом зупиняєтесь на одному з рядків — і впізнаєте не тільки її, а й себе в сім років. Таке трапляється частіше, ніж здається, і цьому є пояснення, яке не має нічого спільного з тим, що вам всюди ввижається діагноз.

Чому це взагалі відбувається

Аутизм — один з найбільш успадковуваних станів психіки з усіх, що вивчені. Метааналіз близнюкових досліджень (Tick et al., 2016) оцінює успадковуваність розладів аутистичного спектра в 64–91%: тобто більша частина відмінностей у тому, в кого проявляється аутизм, а в кого ні, пов'язана з генетикою. Це не означає, що в кожного з батьків дитини з аутизмом обов'язково є діагноз, — це означає, що спільні риси всередині родини очікувані, а не випадкові.

Є й окремий напрям досліджень саме про те, що ви могли помітити: у батьків дітей з аутизмом помітно частіше, ніж у середньому в популяції, трапляються окремі риси того самого профілю — просто в м'якше вираженій формі, яка не доходить до діагностичного порогу. Це явище в дослідженнях називають «розширеним аутистичним фенотипом». Систематичний огляд Рубенштейн і Чавли (Rubenstein & Chawla, 2018), що узагальнив 17 досліджень із контрольними групами, показав: такі риси в батьків дітей з аутизмом трапляються послідовно частіше, ніж у батьків без такої дитини, у всіх проаналізованих дослідженнях — попри те що сама оцінка сильно різниться, від 2,6% до 80%, залежно від того, який інструмент і метод використовувало конкретне дослідження.

Це не діагноз, а запрошення придивитися

Ніщо зі сказаного вище не означає, що у вас є аутизм. Збіг кількох рис з дитиною — це статистична закономірність на рівні родин, а не тест, який щось підтверджує особисто про вас. Діагноз ставить тільки фахівець, після оцінки, яка дивиться на історію життя цілком. Якщо ви впізнали тут себе — це привід придивитися до власних відчуттів уважніше, не більше і не менше.

Придивитися варто, бо багато з того, що в дитинстві батька чи матері пояснювали характером («занадто чутлива», «важко влаштовується в компанії», «зациклена на своєму»), при погляді крізь призму діагнозу дитини раптом складається в іншу картину. Це не завжди так, і поспішати з висновком не варто — але якщо відчуття впізнавання не відпускає, воно того варте, щоб розібратися, а не відмахнутися від нього.

Що робити з цим відчуттям

Жодної терміновості тут немає. Батькам, які щойно прийняли діагноз дитини, зазвичай вистачає свого — і займатися ще й собою прямо зараз не обов'язково. Якщо тема самого прийняття діагнозу дитини зараз гостріша, ніж питання про себе, у нас у гіді для батьків є окремий розбір про те, що при цьому відбувається з батьками: як прийняти діагноз дитини.

Коли дійдуть руки до себе — почати найпростіше з того, щоб просто прочитати, як загалом виглядають ознаки аутизму в дорослих, не поспішаючи щось собі доводити: ознаки аутизму в дорослих: як вони виглядають і чому їх часто не помічають. Якщо знайоме відчуття більше схоже на втому від того, щоб «добре триматися» серед людей, ось точніший розбір саме цього: аутизм у дорослих жінок: чому його так часто пропускають. А якщо хочеться не читати, а для початку просто пройти самоперевірку — ось чесний розбір, що показують такі тести, а що ні: тест на аутизм у дорослих: які бувають і що вони насправді показують.

Якщо захочеться поговорити про це з фахівцем — не тільки про дитину, а й про себе, — можна почати без зобов'язань: через бот, який ставить кілька запитань і пропонує наступний крок, а загальний устрій роботи центру з дорослими — на сторінці «Для дорослих».