Дитина з аутизмом не грається з дітьми: як навчити спільній грі
На дитячому майданчику одні діти швидко об'єднуються в спільну гру, а ваша дитина залишається поруч, але наче окремо — не приєднується, не реагує на пропозицію погратися разом, або навпаки, грається поруч фізично, але кожен сам по собі. Ситуація, коли дитина з аутизмом не грається з дітьми, рідко пов'язана з небажанням спілкування в принципі, — частіше справа в тому, що сама механіка спільної гри вимагає набору конкретних навичок, які поки не сформовані, а не є чимось, що з'являється само по собі з дорослішанням.
Що насправді потрібно для спільної гри
Спільна гра — це не одне вміння, а поєднання декількох: розділена увага — здатність разом з іншою людиною дивитися на той самий предмет чи подію і розуміти, що увага розділена; розуміння правил і черговості — дочекатися своєї черги, а не лише брати участь у момент, коли хочеться; гнучкість — здатність підлаштувати свою ідею гри під чужу, а не наполягати лише на своєму сценарії; інтерпретація чужих сигналів — зрозуміти, що інша дитина пропонує чи хоче через слово, жест або вираз обличчя.
Розділена увага, або спільна увага, — один із найбільш вивчених елементів у цьому ланцюжку, і саме з нього часто варто починати, якщо спільна гра поки не складається взагалі.
Що показують дослідження
Одна з найбільш підтверджених програм у цій сфері — JASPER (спільна увага, символічна гра, залученість і регуляція). Дослідження її застосування показало: діти, які отримували цю програму, продемонстрували більш виражене зростання залученості, соціальної комунікації та ігрових навичок порівняно з уже наявною програмою розвитку соціальних навичок у тому самому закладі. Важлива деталь дослідження: параспеціалісти змогли проводити цю програму з високою точністю дотримання методики — тобто підхід відтворюваний не лише руками вузького кола експертів, а й за належного навчання ширшим колом фахівців, включно з тими, хто працює безпосередньо в дитячих закладах.
Як почати формувати навичку спільної гри вдома
- Почніть із гри удвох із дорослим, а не одразу з іншими дітьми. Дорослий передбачуваний, терплячий і може підлаштовувати темп — це безпечний тренувальний майданчик для навички, перш ніж переносити її на однолітків.
- Використовуйте прості ігри з чіткою структурою черговості — по черзі кинути м'яч, по черзі покласти кубик у вежу. Явна, передбачувана структура «зараз я, потім ти» легша для освоєння, ніж вільна рольова гра без правил.
- Проговорюйте вголос, що робить інша дитина і що це може означати — «дивись, вона показує тобі машинку, напевно, хоче погратися разом» — тобто буквально озвучуйте соціальні сигнали, які для інших дітей зчитуються автоматично.
- Починайте з паралельної гри поруч, а не одразу зі спільної, — двоє дітей граються кожен у своє, але в одному просторі, і лише поступово вводьте елементи взаємодії між ними, не вимагаючи одразу повноцінної спільної гри.
Що робити, якщо спроби поки не вдаються
Не форматуйте це як провал дитини — якщо конкретна навичка (наприклад, дочекатися своєї черги) ще не сформована, спільна гра в принципі не може відбутися, незалежно від бажання дитини спілкуватися. Розбийте завдання дрібніше, а не тисніть на спробу повторити цілком складну ситуацію.
Коли варто підключити фахівця
Якщо складнощі зі спільною грою поєднуються з ширшими труднощами в комунікації, або спроби вдома за кілька місяців не приводять до помітного прогресу, — фахівець із прикладного аналізу поведінки може провести оцінку конкретних відсутніх ланок (спільна увага, черговість, інтерпретація сигналів) і вибудувати програму саме навколо них, а не навколо загальної ідеї «більше гратися разом».
У Sense Behavior навчання соціальним навичкам, включно зі спільною грою, будується на основі оцінки конкретних складових цієї навички в дитини — фахівець визначає, яка саме ланка зараз відсутня, і цілеспрямовано формує її, перш ніж переходити до наступної.